Банки, як юридичні самостійні заклади, з’являються на території Сумщини в середині XIX ст. До того часу фінансово-кредитні функції виконують казначейства при місцевих органах влади. В архівних документах Роменської міської Думи є книга “Списки в казенную палату о капитальной и процентной банковской сумме за 1799 год”, де, наприклад, є такий запис: “Лета сентября 13 выданные из денег банка взаймы роменскому купцу Дионису Кислому 1797г. сентября 19 числа восемь сотен рублей получены обратно от него”(1).
В 1845 р. Роменська міська Дума звернулася до Полтавського губернського правління (Роменський повіт входив тоді до складу Полтавської губернії) з проханням дати дозвіл на відкриття в місті банку для кредитування ярмарок і торгових операцій. Основну суму статутного фонду повинні були складати кошти Приказу громадської опіки. Голова міської управи Запорожченко Д. створив статут банку, який складався з п’яти розділів та 109 параграфів.
Такий банк у Ромнах був необхідний. У цьому місті проживало понад 5 тис. чоловік, з яких майже 650 чоловік займалися торгівлею. Щороку в Ромнах відбувалося декілька ярмарок, на які прибували купці з багатьох міст України, Росії та Білорусії. Найбільш відомим з них був Іллінський ярмарок, який тривав протягом 2-3 тижнів. Обсяг торгівлі на роменських ярмарках перевищував 10 млн. крб. У місті працювали полотняна мануфактура (з 1800 р.), завод сільськогосподарських машин (з 1835 р.) та ряд інших підприємств. Здійснювалася перебудова міста: прокладалися нові вулиці, на них встановлювалися ліхтарі з сальними свічками, бульвари засаджувалися деревами та ін.
Проте полтавський губернатор не дав роменчанам дозволу на відкриття банку. Причиною відмови було таке: гроші Приказу громадської опіки є пожертвуваннями і можуть використовуватися лише на благодійні цілі; “прошеніє” про відкриття банку було складено невірно; статут банку, запропонований міською Думою, одержав зауваження міністра фінансів з потребою його допрацьовання. Губернатор порадив роменчанам заснувати громадський банк на кошти купців, міщан та прибутки міської Думи.
Однак у лютому 1862 р. з’явилося схвалене Олександром II “Положение о Городских Общественных банках”, яке визначало порядок їх організації, завдання, структуру та функції. Це створювало юридичну базу для становлення і розвитку банківської системи на місцях.
15 листопада 1862 р. Роменська міська Дума вчетверте зібрала купців, підприємців та інших ділових людей міста для обговорення питання створення банку. Було прийнято рішення ще раз звернутися до вищих інстанцій. Нарешті губернатор дав згоду. На початку 1863 р. було обрано правління майбутнього банку. Головою правління (директором банку) став купець другої гільдії Зінченко П., його заступниками (товаришами) – губернський секретар Нестеренко С. і роменський купець Кислов М., кандидатами – колезький секретар Новроцький Г. і міщанин Труханов 3. 23 квітня 1863 р. Полтавське губернське правління затвердило “выбранных по большинству избирательных баллов”. 24 травня 1863 р. міністри фінансів і внутрішніх справ також дали згоду на відкриття Міського громадського банку в Ромнах. Банк відкрився 17 червня 1865 p., тобто через 20 років після початку цієї справи.
Банк створювався фактично на порожньому місці. Треба було терміново вирішити цілий ряд організаційних і господарських питань, а саме: підшукати та найняти приміщення, визначити штат канцелярії закупити необхідні рахункові книги та бланки, замовити в Полтаві печатку для банку, тощо. Положенням про міські громадські банки розв’язання цих питань покладалося на міські Думи. У зв’язку з цим 2 липня 1865 р. правління банку звернулося до Роменської міської Думи з проханням видати за рахунок майбутніх прибутків банку 400 крб. сріблом. Правління просило видати названу суму Зінченку П. під розписку, щоб він придбав необхідні речі в Полтаві під час наступного Іллінського ярмарку. Про витрачені кошти директор повинен звітувати перед правлінням. В проханні зазначалося, що на оренду приміщення, опалення, освітлення, оплату сторожів потрібно 420 крб. на рік, на зарплату бухгалтеру (він же – діловод) – 400 крб., на зарплату писарям, на канцелярські товари, конторські книги і бланки, на передплату біржових і місцевих губернських “Відомостей” – 320 крб. Всього – 1140 крб. Був доданий також список меблів та інших необхідних речей. Серед них – 2 ікони (для приймальної і канцелярії), портрет імператора в рамці і під склом, дзеркало, скриня для каси, скриня для дорогоцінних металів, замки до скринь та ін. Всього – 38 найменувань.
Тоді ж на основі “Положения” про міські громадські банки був складений статут банку. Основний капітал банку встановлювався в розмірі 40 тис. крб., резервний – 8 тис. крб. Банк мав право здійснювати такі операції: приймати вклади, обліковувати векселі, видавати кредити під заставу майна, процентних паперів та інших цінностей. З прибутків не менше 250 крб. відраховувалося до резервного фонду, решта коштів ділилася на 3 рівні частини і витрачалася на поповнення основного капіталу, на потреби міста, на утримання повітового училища та на різні благодійні заходи (2).
Баланс Роменського міського громадського банку на 1 січня 1870 року складав 225 830 крб. Основний капітал становив 44 368, а запасний 3 267 крб. Вклади до запитання складали понад 24 тисячі крб., термінові – понад 137 тис крб., вкладникам було нараховано близько 7 тис. крб., що свідчить про наявність вільних коштів, забезпеченість певного прошарку жителів Ромен. Основний дохід банку приносили операції з векселями ( облік, прийом в заставу тощо).За той же період було прийнято термінових векселів на суму понад 180 тис. крб., надано позичок на суму понад 12 тис. крб. під заставу відсоткових паперів та на 5 тис. крб. під заставу нерухомості. Отриманий на протягом року прибуток підтверджував тезу про те, що Ромни були містом в першу чергу купців та торговців, хоча промисловість, ремесла та інші галузі були також достатньо розвинуті. Відтак, прибуток за 1869 рік від обліку векселів і інших цінних паперів склав майже 15 тис. крб., позичок під відсоткові папери – понад тисячу, під заставу нерухомості – 400 крб.
Загальний (валовий) прибуток склав понад 21 тис. крб. Для порівняння – вартість корови, коня, які були ознакою заможності на селі та в місті, на той час коливалася в межах 20-50 крб. За вирахуванням витрат (річна заробітна плата склала понад 1,4 тис. крб., найм приміщень – 150 крб, канцелярські та інші витрати – 120 крб., виплату відсотків по вкладах і інших банківських зобов’язань, кошти, які залишились було направлено на збільшення основного та запасного капіталу. На потреби міста було перераховано понад 3 тис. крб.(3).
Міська Дума доволі ґрунтовно та прискіпливо приймала річний звіт та баланс банку. Згідно з документами, процедура була такою:
- Банк направляє в Думу листа за підписом директора та бухгалтера,
в якому посилаючись на п.21 “Положення про міські громадські банки”
повідомляє, що надає для розгляду громади звіт і просить призначити
не менш як 3 досвідчених громадян для перевірки звіту. - Банк надає в Думу баланс та рахунок прибутків за 1869 р.
- Банк надає розширений звіт про діяльність банку за 1869 р. (8 сторінок).
- Дума на своєму засіданні обирає 3 представників: колезького радника Дмітрієва, купця Бабакова, міщанина Андрусяченка. В документі, що підтверджував рішення Думи та повноваження вказаних осіб розписались представники вищеназваних станів м. Ромни.
- До розгляду Думи, після відповідної роботи, надаються відгуки Дмитрієва та Бабакова.
- Одночасно встановлюється той факт, що міщанин Андрусяченко перебуває в родинних стосунках з директором банку Терновцем і Дума виносить окремий документ під назвою “Громадський присуд”, де врегульовує питання заміни громадянина для перевірки документів банку.
- Банк надає до Думи листа, в якому роз’яснює окремі спірні питання щодо виявлених порушень колезьким радником Дмитрієвим.
- Окремим протоколом оформлюється розгляд Думою всіх матеріалів щодо звіту банку.
- На засіданні Думи приймається постанова щодо затвердження звіту та усунення виявлених недоліків та висловлених побажань(4).
(1). ДАСО. Ф-1153.- Оп. 1.- Спр. 130.- С. 1. (2). Міщенко В.І., Корогод Г.І. Становлення і розвиток кредитно-фінансової системи на Сумщині (XIX-поч.XX ст.). – Суми: Видавництво «Слобожанщина»,1999 – С.19-21. (3). ДАСО. Ф-1153.- Оп. 1.- Спр. 3476.- С. 3 (4). ДАСО. Ф-1153.- Оп. 1.- Спр. 3476.- С. 1-20.